Залишайся ВІЛ-негативним!

Як проявляється ВІЛ?

Інкубаційний період (тобто час після зараження) може тривати довго, іноді до 10 місяців. Проте вже через кілька днів після потрапляння в організм вірус починає розмножуватися у лімфатичних вузлах і впродовж років поширюється в лімфоїдних тканинах, де залишається й продовжує поширюватись.

У 50% інфікованих людей перші ознаки ВІЛ з’являються вже через кілька (від 3 до 8) тижнів після інфікування. Вірус має звичайні симптоми:

• лихоманка;

• збільшення лімфатичних вузлів;

• біль у горлі;

• висипи;

• втрата ваги.

• У 10–50% інфікованих пацієнтів цей період проходить безсимптомно.

Оскільки ВІЛ-інфекція має звичайні симптоми або взагалі не проявляється, її важко діагностувати. З часом імунітет слабшає і організму не вистачає ресурсів для боротьби з серйозними, а згодом і поширеними інфекціями. Також підвищується ймовірність розвитку пухлин.

Серед серйозних інфекцій найпоширенішими є такі:

• гепатит В і С;

• туберкульоз;

• важка форма пневмонії.

Як передається ВІЛ?

Оскільки поза організмом цей вірус дуже слабкий і живе недовго, найімовірніше інфікуватися ним можна від людини, яка перебуває в гострій стадії захворювання, тобто має найбільшу кількість вірусу в крові.

Отже, найчастіше ВІЛ передається наступними шляхами:

• Статевим шляхом, тобто при будь-якій формі статевого акту (гетеросексуальному, гомосексуальному, вагінальному, анальному, оральному). Анальний статевий акт є найбільш небезпечним, оскільки слизова оболонка кишечника більш схильна до пошкоджень і можуть виникати тріщини, які полегшують потрапляння вірусу в організм.

• Через кров при порушенні цілісності шкіри голкою, бритвою. Переливання крові більше не вважається способом зараження, оскільки кожен донор повинен проходити тест на ВІЛ.

• Від матері до дитини, тобто через утробу, при народженні або через грудне вигодовування. Якщо жінка не лікується, ризик передачі ВІЛ дитині становить 20%. Якщо вона регулярно приймає ліки, ризик знижується до 1%.

Чи знаєте ви, що існує два типи ВІЛ?

Є ВІЛ-1 і ВІЛ-2. Кожен з них походить від різних видів.

• ВІЛ-1 зустрічається найчастіше, на нього припадає 98% усіх випадків захворювання на ВІЛ.
• На ВІЛ-2 припадає решта 2% випадків інфікування, і цей тип зустрічається переважно в Західній Африці.

Хто має більший ризик інфікуватися ВІЛ?

Ти, напевно, знаєш, що деякі люди мають підвищений ризик інфікування ВІЛ. До них відносяться:

• працівники секс-індустрії та їхні клієнти;

• споживачі ін’єкційних наркотиків, особливо якщо вони користуються спільним ін’єкційним матеріалом;

• представники спільноти ЧСЧ (чоловіки, які мають секс із чоловіками);

• трансгендерні жінки.

Для інших ризик інфікування ВІЛ зростає, якщо:

• є глибока рана, через яку вірус може потрапити в організм;

• вколотися голкою, на якій є сліди крові чи яка глибоко проникає в тканину;

• займатися сексом під дією алкоголю чи наркотиків (так званий хімсекс).

Що таке СНІД?

СНІД – це остання стадія розвитку захворювання на ВІЛ-інфекцію, яка є хронічною й триває все життя (ВІЛ атакує клітини імунної системи). Абревіатура СНІД розшифровується так:

• Acquired (Синдром) – як сукупність симптомів певного захворювання.
• Immune (Набутого) – ані ВІЛ, ані СНІД не передаються в спадок. Людина може лише інфікуватися ВІЛ.
• Deficiency (Імунного) – здатність імунної системи боротися з вірусами та бактеріями суттєво знижується.
• Syndrome (Дефіциту) – імунна система не може працювати належним чином.

Як не заразитися ВІЛ і СНІД?

• Утримуйся від сексуального контакту.

• Користуйся презервативом.

• Регулярно проходь тестування.

• Пройди пост-експозиційну профілактику ВІЛ (ПЕП), яка застосовується після ризикованого статевого акту (оптимально протягом 72 годин). Якщо розпочати лікування протягом 4 годин після такого статевого акту, у наступні 4 тижні лікування ризик інфікуватися знижується до 80%.

• Пройди до-експозиційну профілактику (ДКП), яка передбачає лікування противірусними препаратами й рекомендується людям із підвищеним ризиком інфікування (які часто міняють статевих партнерів, мають анальний секс без презерватива чи хімсекс). Така профілактика може знизити ризик інфікування до 99%, але не захищає від інших захворювань, що передаються статевим шляхом.

Де і як пройти тест на ВІЛ?

Тест слід робити через 2-3 місяці після так званої ризикованої поведінки. До цього часу людина повинна поводитися відповідально – використовувати презерватив або утримуватися від статевих контактів.

Кожна людина, яка потрапляє до групи ризику, повинна регулярно проходити тестування. При повторюваній ризикованій поведінці, якщо не дотримуватися 3-місячного інтервалу між тестуваннями, рекомендується регулярно проходити тестування принаймні раз на рік, але найкраще – кожні 6 місяців.

Однак слід також пройти тестування перед початком нових стосунків із партнером, бажано обом.

Як проводиться тестування на ВІЛ?

• Швидкий тест на ВІЛ -> результат буде готовий протягом 30 хв, але він є орієнтовним. Тестування проводиться шляхом взяття краплі крові з пальця або мазка слини.

• Кров із вени -> цей тест є найбільш точним, але результат буде готовий протягом кількох днів. Тест не здається натщесерце, навпаки, корисно дотримуватися питного режиму і поснідати, щоб не відчувати слабкості.

• Тестування вдома -> із подальшою передачею аналізів у лабораторію.

Кожне тестування супроводжується консультуванням перед тестом, видачею результату та консультуванням після тесту, яке проводить кваліфікований фахівець. Він завжди визначає тип ризику (ризикований контакт, вживання ін’єкційних наркотиків тощо) і час його виникнення. Також зазначаються стать, вік і місце проживання особи, яка проходить тест, навіть якщо тестування анонімне.

Якщо результат тесту позитивний, його обов’язково потрібно підтвердити ще одним тестом. Пам’ятай, що ВІЛ-інфекція поки що не виліковна, але за умови лікування ВІЛ-позитивні люди можуть жити повноцінним життям.

Якщо результат непереконливий, потрібно пройти повторне тестування.

У разі негативного результату існує низька ймовірність того, що людина була інфікована вірусом ВІЛ. Однак якщо людина нещодавно мала ризикований контакт з інфікованою людиною, їй необхідно пройти повторний тест. Негативний результат тесту не вказує на те, що ваш статевий партнер також є ВІЛ-негативним.

Як лікують ВІЛ?

ВІЛ – це вірус, тому його не лікують антибіотиками, призначеними для лікування бактеріальних інфекцій. Його лікують спеціальними противірусними препаратами. Зазвичай їх приймають у комбінації із 3 типів протягом усього життя. Мета – максимально знизити так зване вірусне навантаження, тобто кількість вірусу в крові, щоб воно було нижче рівня виявлення й людина не передавала вірус оточуючим.